Мовний світ давньої української літератури

Українська література X—XVIII ст. (давня українська література) — початковий і найтриваліший період розвитку нашого письменства, його фундамент, на якому пізніше розвинеться українська література — невід’ємна частина всесвітньої. Відлік літературного часу починається з       Х ст., оскільки найстаріший рукопис Остромирового євангелія датований 1056—1057 рр.
«Велесова книга» — найдавніша з пам’яток давньоукраїнського письменства дохристиянської доби, що охоплює події (справжні та міфологічні) з історії України приблизно від 640 р. до н. е. до 70-х рр. ІХ ст. н. е. «Велесова книга» — унікальна за своїм значенням, бо конкретизує історичне знання про Україну та українців дохристиянського періоду, увиразнює наші знання про напівлегендарну українську античність, розкриває багатобарвний світ язичницької матеріальної і духовної культури. Оригінальним є її письмо, так звана «велесовиця». Як вважають, це алфавіт ранньої кирилиці дохристиянського періоду, молодший від так званої києво-софійської азбуки ІХ ст.
Давня література після хрещення Русі була перекладною переважно на перших етапах її розвитку, пізніше постає оригінальна література. Її джерелами вважають усну народну словесність, слов’янську міфологію, засвоєний візантійсько-болгарський літературний досвід.
Посередником між Руссю і Візантією була Болгарія.
Позитивним, з одного боку, стали творче запозичення й оригінальна інтерпретація системи жанрів, літературно-культурного досвіду інших народів. З другого боку, переклад був своєрідним засобом культурно-мовної експансії.
Разом з християнством Русь запозичила і церковнослов’янську писемно-літературну мову,