Учение З. Фрейда

Фройд Зиґмунд
ПОЕТ І ФАНТАЗУВАННЯ

    Нам, людям непосвяченим, завжди дуже хотілося знати, звідки та дивна особа, поет, бере свої сюжети (приблизно у сенсі питання, яке один кардинал задав Аріосто (1)) і як поетові вдається так захопити ними нас, викликати такі хвилювання, на які, як нам здається, ми не здатні. Наш інтерес щодо цього зростає тому, що сам поет, коли ми його розпитуємо, або не дає нам ніякої відповіді, або дає відповідь незадовільну. Поета зовсім не турбуватиме наше розуміння того, що глибше проникнення в обставини вибору сюжету поетичного твору і в сутність поетичного мистецтва зображення ніяк не могло б сприяти тому, щоб ми самі стали поетами.
    Якби ми тільки могли серед нас або нам подібних відшукати вид діяльности, що хоч якось споріднена з писанням віршів! Її дослідження вселило б у нас надію отримати принаймні початкове пояснення творчости поета. І справді, для цього існують певні підстави — самі поети так люблять зменшувати віддаль між їхньою самобутністю та звичайним людським буттям; вони так часто запевняють нас, що у кожній людині затаївся поет і що останній поет помре тільки з останньою людиною.
    Чи не слід би нам пошукати перших слідів поетичної діяльности вже у дітей? Найулюбленіше та найінтенсивніше заняття дитини — це гра. Ми могли б, звичайно, сказати: «Кожна дитина, що грається, поводиться, як поет, коли витворює власний світ чи, краще, речі свого світу укладає в якийсь новий, для неї приємний порядок». Несправедливо було б вважати, що дитина сприймає світ несерйозно. Навпаки, вона сприймає його серйозно і використовує для цього сприйняття велику гаму емоцій. Протилежністю гри є не серйозне, а дійсність. Дитина дуже добре відрізняє свій світ гри (попри своє захоплення емоціями), від дійсности