Леся Українка і санскрит

Леся Українка і санскрит


      Зі світом санскриту Леся Українка зіткнулась невипадково: скоріше всього, бажаючи пізнати всесвітню історію людських цивілізацій. А раз зіткнувшися, уже не могла розминутись з ним до кінця свого життя.
      Було їй тоді років 18-19, одначе якимось своїм надглибинним інтуїтивним відчуттям вона вловила те, то вже в наші дні поет Анатолій Журавський окреслює однією блискучою формулою:
У мові тій — вкраїнські наші гени.
Ми почались задовго до Есхіла:
Ми почались із сонця у Трипіллі!
Ще не було на світі Гіпократа,
До   нього ще були тисячоліття,
Ані Христа, ні Понтія Пілата,
Та Правкраїна вже була на світі!
Ще не було Софокла у помині.
Стежки в Олімп лежали не обжиті.
Та вже народ Праматері-Вкраїни
Лишив свій скарб у вічному санскриті.
      Своїм відкриттям геніальна Леся поділилася, насамперед, зі своїм дядьком — Михайлом Драгомановим: захотіла звістити про нього й нащадкам, і насамперед молодшим братам і сестрам, починаючи з Ольги.
      Так у 19-річної Лесі Українки виникла думка створити власний курс «Стародавньої історії східних народів» яку відкривав би розділ про санскрит, а наступні розділи мали оповісти історію народів, що стали носіями санскриту, себто — після індусів — його підхопили перси, греки та римляни, а пізніше — греко-латинські   народи і найперше слов'яни.
      За взірець мудрий дядько М.Драгоманов порадив своїй небозі узяти книгу французького історика Луї Менара «Історія стародавніх народів Сходу», яку й надіслав їй у Колодяжне. Як ілюстративний