Причини Та Наслідки Україно-Шведського Союзу 1708-1709 Рр.

Гетьман Іван Мазепа, прагнучи визволення України з-під влади російського царя шляхом укладення угоди зі Швецією, добре розумів, що шлях до такої угоди є дуже довгим і нелегким. Коли півстоліття тому Б.Хмельницький та І.Виговський почали домовлятися зі Швецією, українська козацька держава, внаслідок національно-визвольної революції й військової перемоги над Польщею, була незалежною державою, що провадила цілком самостійну зовнішню політику, вістря якої було скероване проти Польщі. Зовсім інша ситуація була на початку XVIII ст. – Україна була під зверхньою владою московського царя й змушена була воювати проти Швеції на боці Москви. Тим часом і Швеція, і Московщина були в союзі з Польщею: перша– з Польщею Станіслава Лещинського; друга   – з Польщею Августа II. Отже, шлях української політики до Швеції йшов через Польщу.
Цьому на перешкоді був союз авґустівської Польщі з Росією. Але ситуація різко змінилася, коли 1706 р. внаслідок Альтранштадтської угоди Король Август зрікся польської корони і Польща фактично перейшла до шведського табору, а більшість польських маґнатів визнала Короля Станіслава Лещинського. Це, очевидно, підсилило пропольські («гадяцькі») настрої серед старшинської верхівки, але разом з тим збільшило небезпеку польських зазіхань на українські землі, яку Мазепа чітко розумів. Саме в цей момент виникла потреба змінити дотеперішню тактику гетьманської дипломатії: зберігаючи лояльно зв’язок з Росією, посилити переговори зі Станіславом Лещинським, щоб, на випадок перемоги польсько-шведської коаліції, домовитися