Інквізиція в культурі західної європи

Запровадження
У поданні більшості слово «інквізиція» є квінтесенцією таких понять, як нелюдськість, усепроникаюча окреслилася неминучість, гранична жорстокість й має повний сваволю судді у долі підсудного. Остаточно оформивши в окремий інститут першої третини XIII в., інквізиція досить швидко довела свою виняткову ефективність у боротьби з інакомисленням. Але вже швидше зрозуміли, що інквізитор, наділений необмеженої владою, ім'ям Бог і погода від імені Святій Церкві здатний творити у своїй провінції що завгодно. З одного боку, інквізиція перетворилася на нищівний меч римських тат і надійну опору боротьби з будь-яким проявом невдоволення ідеєю вселенської влади Римського Єпископа і непогрішності Римсько-Католицькій Церкви. І, разом тим, будучи підвладною тільки Риму, інквізиція користувалася повної безконтрольністю і безкарністю своїх діянь. У результаті, діяльність інквізиційних трибуналів стала справжнім бичем суспільного і духовного і навіть економічного життя у багатьох країнах Європи.
Мимоволі постає запитання: «Навіщо ж раз перегортати ці криваві сторінки? До чого послужили всі ці жахливі своєї волею судові процеси, жахливі катування і страти?». Блискучий у відповідь опікується цими питаннями дав видатний історик В.О.Ключевской, сказавши, що це те історія, яка нічого не вчить, але карає за незнання її уроків.
Отже, актуальність досліджень з питань організації інквізиційного процесу обумовлена необхідністю виділити ті характерні риси інквізиційного судочинства, що неодмінно треба знати, пам'ятати і допускати їх прояви у який би не пішли формі з організацією судового виробництва, у істинно правову державу.
Предметом досліджень даної роботи є підставою інквізиційний судовий процес у середньовічний Європі. Мета досліджень в осмисленні ролі Церкви у процесі становлення держави