Банківський капітал в економіці України та методи оцінки його рівня

Вступ
В сучасних ринкових умовах банківські установи відіграють важливу роль у мобілізації та вільному перерозподілі капіталів, нагромадженні коштів для структурної перебудови економіки. Основою формування ресурсної бази банків та необхідною умовою її забезпечення є власний капітал, який є одним із найважливіших показників їх діяльності. У наукових працях багато розбіжностей щодо визначення суті банківського капіталу. Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" банківський капіталі – це залишкова частка активів після відрахування всіх зобов'язань банку. Статутний капітал – сплачений та зареєстрований підписний капітал.
Методологічною основою капіталу є напрацювання Базельської конвенції про достатність капіталу 1988 року, Другої директиви про банківську діяльність Європейського Союзу. Так, за Базельською конвенцією, нормативний капітал містив дві частини – визначення капіталу та структуру оцінки ризиків. Друга частина, в свою чергу, ґрунтується на трьох базових вимогах: мінімальних вимогах до капіталу; системі нагляду; ринковій дисципліні.
Капітал першого рівня – первинний, початковий капітал, не пов'язаний з обмеженнями стосовно використання на покриття збитків за результатами банківської діяльності та сплатою податків. Він складається зі сплаченого акціонерного капіталу та розкритих резервів.
Капітал другого рівня, або додатковий складається із нерозкритих резервів, резервів переоцінки активів, гібридних капітальних інструментів і субординованого боргу. Його використання на покриття збитків обмежується мінливою вартістю й терміном. Для капіталу другого рівня застосовується низка обмежень на його використання при розрахунку нормативного капіталу.
Базельська конвенція про достатність капіталу 1988 року заклала принципи регулювання капіталу більш як у 100 країнах світу, в тому числі в Україні. Згідно з Положенням НБУ "Про порядок створення, державної реєстрації банків, відкриття їх