Гадамер праця

Ганс-Ґеорґ Ґадамер (1900–2002) – німецький філософ, один із засновників філософської герменевтики. Професор філософії в Ляйпцігу з 1939 року, ректор Ляйпцізького університету (1946–1947), професор філософії в Гейдельберзі від 1949 року. Основні праці: “Істина і метод” (1960), “Діалог і діалектика” (1980), “Похвала теорії” (1984).




      ЛЮДИНА І МОВА[1]
      1966 рік
      Існує класичне визначення суті людини, яке дав Аристотель, за яким – це є жива істота, яка має logos. У традиції Заходу це визначення стало канонічним у тій формі, що людина – це апітаl rationale, тобто розумна жива істота, що відрізняється від решти тварин здатністю мислити. Отже грецьке слово logos було передано в значенні розуму або й мислення. Насправді це слово означає також і переважно: мова. Аристотель розробляє різницю між людиною й твариною в такий спосіб: тварини мають можливість порозумітися між собою, показуючи одна одній, що збуджує їхню насолоду, отже, вони її шукають, і що робить їм боляче, тож вони від цього втікають. Лише настільки далеко пішла в них природа. Тільки людині, крім цього, дано logos, щоб відкрити одна одній, що корисне, а що шкідливе, що справедливе, а що ні. Глибокодумне висловлення. Що корисне, а що шкідливе – це таке, що не бажане в самому собі, а заради когось іншого, що ще взагалі не дано, а служить комусь для придбання цього. Отже, тут перевага над усім теперішнім, смисл для майбутнього, подається як визначення людини. І тим самим одним подихом Аристотель додає, що цим дається також розуміння справедливого й несправедливого – і все це тому, що тільки людина має logos. Вона може мислити і вона може говорити. Вона може