Давня українська література

Вступ

      Давня українська література охоплює вісім століть (XI – XVIII ст.) із тисячолітньої історії вітчизняного письменства. За той час звелася, зміцніла і розпалася Київська Русь; монголо-татарське нашестя доруйнувало колись славні міста, а коли відкотилося назад на схід, натомість на прадавні українські землі прийшли литовські князі; згодом – Річ Посполита, але вже козацтво стало на оборону, воювало і проти шляхти, і проти татар і турків. Ці благодатні для життя місця потрясали визвольні війни і грандіозні повстання, аж поки російські царі не перетворили їх на прибуткову колонію, приєднавши за згоди безвольних гетьманів до неозорих просторів північної імперії. На тлі цього бурхливого історичного життя України розвивалася писемна словесна творчість, переживаючи то піднесення, то впадаючи у сон, то відроджуючись і з новою силою розквітаючи жанрами, сюжетами, яскравими творіннями та літературними іменами. Тому-то давньоукраїнський літературний процес виявився неоднорідним, неоднозначним, часом парадоксальним, а проте цілком гідним рівня європейських літератур.

























  1. Давньоукраїнські джерела та давня книжна українська літературна мова


      Давня українська література має свою специфіку. По-перше, це мовний бар’єр, адже більшість творів давнини створено такою книжною (літературною) мовою, яка відрізняється від новочасної, тому для читання і розуміння давніх текстів необхідні філологічні знання та навички. По-друге, давнє письменство належить до середньовічного типу літератур, а це означає, що воно розвивалося за відмінними від новоєвропейських чинниками. У жодному разі не можна міряти давні твори мірками нової літератури.