Договір купівлі-продажу нерухомого майна

Відповідно до ст. 655 Цивільного Кодексу України (далі – ЦК України) – за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. На жаль, законодавство України не виокремлює договір купівлі-продажу нерухо¬мості в окремий вид, незважаючи на специфічний предмет, що визначає особливості да¬ного договору, а тільки у ст. 657 ЦК України визначає його форму. Тому стосовно договору купівлі-продажу нерухомості запроваджено загальні правила укладення таких договорів. Зважа¬ючи на це, А.П. Щербачов пропонує наступне визначення: “за договором купівлі-продажу нерухомого майна (договору продажу нерухомості) продавець зобов'язується передати у власність покупця земельну ділянку, будинок, спо¬руду, квартиру або інше нерухоме майно, а покупець зобов'язується прийняти зазначе¬не майно і сплатити за нього визначену грошову суму”[1, с.91]. Позитивно оцінюючи спробу дефінітивного визначення договору купівлі-продажу нерухомого майна, все ж постає питання: чому такий договір сконструйовано виключно як консенсуальний? На нашу думку, момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна може визначатися і фактом передачі самого майна, а не лише досягненням згоди щодо всіх істотних умов договору.
Істотними при укладенні договору купівлі-продажу нерухомості слід визнати умови про предмет договору та про ціну відчу¬жуваного об'єкта.
Предметом договору купівлі-продажу нерухомості є лише нерухоме майно. Підґрунтям, на якому зародились