Екзистенційні мотиви у творчості Винниченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Кафедра української літератури та компаративістики

Доповідь
на тему:
Екзистенційні мотиви
у творчості в. ВИнниченка

Підготувала
студентка 5 – Б курсу
ННІ української філології
та соціальних комунікацій
Стасенко Ірина

Черкаси – 2014
В українську літературу, яка на той час пишалася талантами І. Франка та Лесі Українки, М. Коцюбинського і В. Стефаника, О. Кобилянської та М. Черемшини, яскравим метеором ввірвався бунтівливий дух революціонера – Володимира Винниченка, який на цьому тлі був найяскравішим прозаїком, що бачив життя в усій повноті його суперечностей і неоднозначностей вираження, сам переживав багато драматичних ситуацій і відтворював їх емоційно, гостро, правдиво. Як зазначає багатолітній дослідник творчості письменника-новатора Г. Костюк, заслуга В. Винниченка полягає в тому, що він перший із письменників ХХ ст. уже у дебютних творах ніби підсумував усі досягнення своїх бунтівливих попередників, полемічно відштовхнувся від застарілих мистецьких форм, акцентував увагу на новій тематиці, впровадив новий або модернізований типаж та сміливо продемонстрував свої мистецькі засоби вираження [1, с. 387].
Появу перших творів Винниченка вітали Іван Франко і Леся Українка. 1902 р. в «Киевской старине» з'являється його перше оповідання «Краса і сила», яке, як і інші оповідання, що побачили світ незабаром, відразу зробили широко відомим ім’я їх автора. Причому передова літературна громадськість не вагаючись констатувала, що народився талант, котрий здатен сказати своє, оригінальне слово в українській прозі.
«Талант чи випадковість?» – так назвав свою рецензію в «Літературно-науковому віснику» за 1903 рік, І. Личко.