Е. По творчий шлях

1. Погляди По на поезію особливо ґрунтовно викладені у таких статтях, як «Поетичний принцип», «Філософія творчості» й ін. Погляди П. є достатньо оригінальними, хоча він враховує і внесок своїх улюбленців, європейських романтиків, таких як Дж. Н. Г. Байрон, П. Б. Шеллі, Дж. Кітс, а також теоретичні праці С. Т. Колріджата німецького філософа й естетика Ф. Шлеґеля. Сферою поезії По вважав Прекрасне, метою — приносити читачеві задоволення, а не розкривати істину. Якщо роман містить зримі, прозорі образи, конкретні ідеї, то вірші наповнюють душу непевними відчуттями та настроями. А для цього вони мають потребу в музиці, гармонії. Вірші не можуть бути надто довгими чи дидактичними. Ідеологічна «зорієнтованість» може їм лише зашкодити. Поезія побутує у світі краси, вона впливає не на розум, а надушу — передусім, засобами ритму, метрики, милозвучності, яскравості барв і відчуттів. Як справжній романтик, По вважав, що поезія дозволяє осягнути красу потойбічного світу, щось позамежне і божественне. У цьому осягненні може допомогти музика, у якої спільне коріння з поезією. Ось чому По особливо високо цінував бардів та мінезингерів. Якщо цариною поезії є піднесені, одухотворені почуття, то побутових, тривіальних явищ потрібно уникати. Гумор та іронія, доречні у прозі, не мають нічого спільного з віршами. Панівний настрій у поезії — смуток, «приємна печаль», «знемога», характерні для романтичного світовідчуття, для віршів Байрона, А. де Ламартіна, Т. Мура.

Але які б витончені емоційні модуляції не передавав поет, сам процес створення вірша — справа, у якій все математично точно розраховано, зважено, продумано. Це — наслідок цілеспрямованої роботи розуму, а не продукт якогось містичного осяяння, що надихнуло