Заповідна Справа За Кордоном

За   кордоном   розвиток   заповідної   справи   відбувався   в   період   абсолютного   панування приватної власності і пішов шляхом створення головним чином системи   національних   парків.   У   самій   ідеї   створення   національних   парків   закладене   протиріччя між охороною природи і масовим туризмом на їх території.   Розвиток заповідної справи   в Західній Європі значно відрізняється від того, що   можна   спостерігати на інших   континентах. Більшість об’єктів Західної Європи, що   охороняються,   мають   незначні   розміри.   Часто   вони   виділені   на   територіях,   що   інтенсивно   використовуються,   і   тому   рідко   становлять   повну   і   незалежну   саморегулюючу екологічну систему. Найчастіше це ділянки природної рослинності,   гніздова колонія птахів   або цікавий геологічний об’єкт. За таких   умов   дуже тяжко   порушувати   питання   про   режим   повної   охорони.   Тому   вживаються   заходи   щодо   збереження   безпосередньо   об’єкта,   що   цікавить   науки,   природоохоронців,   а   не   всього   природного   комплексу.   В   густонаселеній   Європі   давно   вже   майже   не   залишилось угідь, що не порушені в результаті багатовікової діяльності людини.   Заповідні ділянки в Старому Світі почали виникати ще в середньовіччі. Спочатку   це були землі для мисливства феодалів. Усередині XIX століття почали братись під   охорону деякі рідкісні об’єкти природи в ім’я науки і культури.   На   початку   XX   століття   рух   за   охорону   природи   почав   набувати   значного   поширення. У ряді країн Європи утворюються спілки охорони природи. У 1913 році   в Швейцарії була проведена перша Міжнародна конференція з охорони природи. У   цей час в Європі почали організовуватись перші національні парки.   На   території   Азії   перші   охоронні   ділянки   природи   були   створені   задовго   до   нашої   ери.   Заказники   і   резервати