Категорія виховання в історії розвитку філософсько-педагогічних поглядів.

Термін «виховання» в історії мав різні прояви і тлумачення. В українській мові виховання є похідним від слова chovati – ховати, вирощувати. В українській народній педагогіці воно спочатку вживалося у значенні «оберігати (ховати) дитя від небезпеки», а згодом почало означати «вирощувати дітей, навчати правил доброї поведінки». Пізніше його стали тісно пов'язувати з поняттям «навчати» і часто використовували як рівнозначні. Ототожнення процесів навчання і виховання призвело з часом до дублювання понять «освіченість» і «вихованість». Нерідко вихованою людиною вважають людину освічену, що по суті неправильно.  У вітчизняній педагогіці поняття «виховання» відокремилося від поняття «навчання» у другій половині XVIII століття. «...Методика виховної роботи має свою логіку, порівняно не залежну від логіки роботи освітньої. І те, й інше – методика виховання і методика освіти, – на мою думку, становлять два розділи, більш чи менш самостійні розділи педагогічної науки. Зрозуміло, ці розділи повинні бути органічно пов'язані. Зрозуміло, всяка робота в класі є завжди роботою виховною, але зводити виховну роботу до освітньої я вважаю неможливим», – писав А. С. Макаренко. 
Отже, виховання є процесом підготовки людини до сьогоднішньої та майбутньої життєдіяльності. Педагогічна категорія виховання» вживається у педагогічній науці в чотирьох значеннях: 
у широкому соціальному – це виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, який має не лише позитивну спрямованість. Дійсність містить конфлікти і протиріччя; тут особистість набуває не тільки позитивного соціального досвіду, але і негативного; 
у широкому педагогічному – це виховна діяльність різних освітньо-виховних систем, які керуються педагогічними теоріями; у вузькому педагогічному – це цілеспрямована виховна діяльність