Контрольная Робота По Уголовной Политике

1. Види кримінальної політики і їх співвідношення
Відомо, що коли мова йде про протистояння злочинності, забезпечення її зниження і зменшення ступеня її суспільної небезпеки, вживається ряд термінів. У кримінологічній та іншій спеціальній літературі, а також офіційних документах і публіцистичних матеріалах часто зустрічаються поняття: кримінальна політика, боротьба зі злочинністю, профілактика, кримінологічна політика та ін. При цьому дотепер кожне з зазначених понять викликає наукові суперечки і не може оцінюватися як досить визначене чи, принаймні, однозначне. Це створює значні труднощі як у з'ясуванні змісту того, про що мова йде в конкретному випадку, так і в практичній діяльності.
За кожним із термінів стоїть специфічний зміст. Тому точне визначення термінології – неодмінна умова чіткості у вирішенні проблеми боротьби зі злочинністю.
Поняття «кримінальна політика» є, мабуть, терміном, що найбільш часто використовується для визначення стратегії, головних напрямків, форм і методів подолання злочинності і попередження злочинів. Основи науки кримінальної політики були закладені ще у другій половині XVIII ст. у роботах Беккаріа, Монтеск'є, Бентама, Вольтера, Марата й інших мислителів-реформістів. Самого терміна «кримінальна політика» тоді, щоправда, ще не існувало, однак у працях цих авторів містилося широке коло кримінально-правових і кримінологічних ідей, що  згодом привели до виникнення кримінальної політики спочатку  як наукової дисципліни.
У літературі відзначається, що важко встановити, хто вперше вжив сам термін «кримінальна політика», але в 1804 р. Фейєрбах говорив про неї як про вже сформоване поняття і розмежовував її з кримінальним правом. Першою великою науковою працею, у якій докладно висвітлювалися проблеми кримінальної політики, є робота німецького криміналіста Хенке «Курс кримінального права і кримінальної політики» (1823 р.).
Наприкінці XIX –