Культура відродження та нового часу

КУЛЬТУРА ВІДРОДЖЕННЯ ТА НОВОГО ЧАСУ

Відродження, або Ренесанс (від фр. гепаіззапсе — відродження), — перехідний період у розвитку європейської культури від середньовіччя до Нового часу, що розпочався в Італії в XIV ст., в інших країнах — у XV ст. і тривав до кінця XVI ст.

Цей період в очах сучасників і дослідників Нового часу настільки відрізнявся від попереднього способу організації поведінки людей, що здавався цілковитим розривом із середньовічною культурою. Під цим кутом зору дуже довго середньовіччя кваліфікували як суцільну темряву, а Відродження — як повне його заперечення й повернення до світлої античності. Але ми вже розглянули культуру середньовічної Західної Європи й можемо згадати про те, що вона використала певні досягнення античності (наприклад, римське право), створила нові регулятори поведінки (форми контролю та вдосконалення духовного життя), винайшла гнучкі механізми поєднання християнства з грошовими відносинами (чистилище). Але зміна технологічної підсистеми культури, що полягала в переході від землеробської (феодальної) до ремісничо-торговельної (міської) діяльності, змінила також її соціонормативну та символічну підсистеми. Звичайно, це було запереченням середньовічної культури, але не відкиданням її й відновленням бездоганної античності. Це було діалектичне заперечення, тобто зі збереженням позитивного.

Якщо утвердження середньовіччя було переходом від античної міської культури до натурального господарства, то нове утвердження міської культури не стало повторенням міст-полісів. То вже були міста іншого типу — буржуазного. Французьке слово "буржуа" або голландське "бюргер" означають "міщанин", тобто людина, що має інший статус, ніж дворянство та духовенство. Вона належить до третього стану (який складають ремісники, купці, селяни) або становить разом з іншими ремісниками