Кул в Україні 14-17 ст.

ьтураУкраїнська культура XIV – першої половини XVII ст.
З XIV ст. Україна перебувала у складі Великого князівства Литовського. Порівняно з роками татарської навали цей період виявився сприятливішим для розвитку української культури. Займаючи українські та білоруські землі, литовські князі не вмішувалися в існуючі порядки, навіть залишали при владі місцевих князів з умовою, що вони підкорятимуться великому литовському князю. Відчуваючи вищість української культури, литовці користувались українською мовою в урядуванні, складанні грамот і законів. Дехто з литовської княжої сім’ї приймав православ’я і споріднювався з українськими та білоруськими князями.
Але у другій половині XIV ст., коли після польсько-литовської унії 1385 р. литовський князь Ягайло, ставши польським королем, прилучив Литву з усіма українськими землями до Польщі, взяли гору польські впливи.
У цей же час зміцнюється і московська держава, яка внаслідок воєн з Литвою забирає під свою владу Сіверщину (Чернігів, Стародуб, Новгород-Сіверський). Щоб заволодіти всіма східнослов’янськими землями, Москва оголошує себе спадкоємицею Києва, а після завоювання Константинополя турками (1453) – спадкоємицею Візантії (так звана теорія «третього Риму»). Над Україною нависла реальна загроза, з одного боку, латинізації і спольщення, а з другого – омосковлення.
Іншою великою перешкодою розвиткові української культури було те, що протягом XV-XVI ст. тривала нерівна боротьба з татарською ордою, яка дощенту нищила край, забираючи тисячі людей у неволю. Ні литовський, ні польський уряди не мали сили організувати оборону окраїнних земель. Це зробили українські козаки, які не лише стали оплотом оборони України