Літературна теорія та критика античності і європейського Середньовіччя

В цьому розділі необхідно звернути увагу, що усвідомлювання словесного мистецтва починалось в античності з загальних суджень естетичного характеру та з розробок конкретних питань літературної техніки і норм словесної майстерності. Спочатку все це проявлялось у нерозчленованих формах філософських діалогів, художніх творів та небагатьох трактатах про поетику і риторику. Літературна критика робила перші кроки у розвитку самостійних жанрових форм (в коментарях, передмовах). Гуманітаріям середньовіччя під час панування християнської ідеології, ворожої щодо язичництва, вдалось зберегти значну частину теоретичної і критичної спадщини античності, продовжити текстологічне вивчення літературних творів і зробити певний внесок у розвиток риторики.
В умовах більш ніж двохтисячорічного панування у словесному мистецтві міфологічного мислення, усних і рукописних форм, їхнього обмеженого поширення виникають найважливіші теоретичні судження, пов”язані з ними літературно-критичні оціночні норми. На грунті філософських концепцій ранніх ідеалістичних і матеріалістичних вчень (платонізму, неоплатонізму, натурфілософії та ін.) виявлялась сутність художньої літератури, визначався характер її ставлення до дійсності, формулювались найважливіші функції словесного мистецтва – етична, пізнавальна, естетична (гедоністична). З піднесенням християнства на перший план виходила проповідницька (ідеологічна) функція “божественного” слова.
Варто зауважити, що в цей період виникла класифікація літературних творів, ораторського слова за родами, видами та жанрами, яка відбивала тогочасний стан літератури, визначились якісні характеристики епоса, драми, лірики, трагедії, комедії, ліричних жанрів.
Були установлені і охарактеризовані найважливіші структурні елементи художнього твору та ораторської мови: фабула, характер, зв”язки, зміст і форма, розуміння яких визначилось залежністю літератури від міфології, суворими нормами поетики та риторики.
Утвердилося