Образ України у Творчостi Тараса Шевченка

Образ України у творчостi Тараса Шевченка
   "Я так люблю
   Мою Україну убогу,
   Що прокляну святого Бога,
   За неї душу погублю!"
   / Т. Шевченко /
Вiн був сином мужика i став володарем у царствi духу. Вiн був крiпаком i став велетнем у царствi людської культури. Вiн був самоуком i вказав новi, свiтлi i вiльнi шляхи професорам i книжним ученим.
Найкращий i найцiннiший скарб доля дала йому лише по смертi: невмирущу славу i всерозквiтаючу радiсть, яку в мiльйонiв людських сердець ще наново збуджуватимуть його твори.
Образ неньки України - це найсильнiший i найдраматичнiший образ творчостi Тараса Шевченка. Так, у поезiї "Стоїть в селi Суботовi" Україна - i вiчна сирота, i вiйськова мiць, що "ляха задавила", це "домовина", в якiй похована воля українцiв; це та країна, яка "встане i розвiє тьму неволi".
Свої щирi синiвськi почуття до України Шевченко висловив епiтетами "моя", "славна", "безталанна", а також словами " стоптана ляхами", "москалями обiдрана". Саме цi слова передають бiль i тривогу серця поета. Цi ж почуття переданi також словами "нене", "мамо", "вдово-сиротино". Україна у Шевченка "плаче, стогне", бо "скрiзь на славнiй Українi людей у ярма запрягли пани лукавi". Але не злиднi найбiльше тривожать поета, а саме те, що "Україна навiки, навiки заснула", йому болить рабство українцiв.
Заслання, каземати, вiйськова муштра пригнiчували Шевченка, але не зломили його волi. Ще бiльшою стає його любов до України, ще гнiтючiшим - сум за нею. Особливо часто згадував "свою матiр Україну" поет у неволi. Персонiфiкована Україна ридає у поезiї "Розрита могила": "Степи мої запроданi жидовi, нiмотi". Шевченко засудив