Особливості української прози 20-30-х рр.. ХХ ст..

Література – надзвичайно глибоке поняття, в кожну епоху вона мала свою мету, завдання та ідеї. Постає питання: «Яку ж мету та завдання мала література в 20-30-ті рр. ХХ ст.? В чому полягає її особливість?» На мою думку, літературний процес цього періоду характеризується паралелізмом: ствердження гуманізму і обмеження звичайних людських прав, суперечливі один одному процеси європеїзації та радянізації, проголошення вільної країни та «Розстріляне Відродження», культурна революція та жорстка цензура. Але попри всі випробування культурне надбання України зростало в рази: формувалися численні літературні об’єднання, окреслювалися нові методи та прийоми написання, вибухнули «-ізми»: модернізм, неореалізм, неоромантизм, футуризм, імпресіонізм та багато інших. Як же всі ці нововведення втілилися на друкованих сторінках газет та журналів?
Узагальнюючи, зазначимо, що література 20-30 р. мала загальні тенденції: це політичний підтекст, реалії життя простого народу в умовах молодої держави, елементи вітаїзму, роль людини, зіставлення особистості та натовпу. Така своєрідна мода втілилася в творах М. Хвильвого, Г. Косинки, Ю. Яновського, В. Підмогильного.
Психологічна новела М. Хвильвого «Я (Романтика)» не може не вразити читача. Душевні страждання Сина та елемента державної машини, що зіштовхнулися в душі однієї людини, штовхає її на злочин – вбивство власної матері. Але чи можна назвати героя жорстоким вбивцею, якщо його серце здригається від сентиментально сивих волосків своєї мами, теплішає від її ласкавого голосу. Ось тут, ми маємо задуматися, чи потрібно досягати мети будь-яким способом?