Погляди Французького Філософа-Просвітителя Шарля Луї Де Монтеск'є

Вступ. Епоха Просвітництва у Європі
    Філософія просвітництва ХVІІІ ст.. увійшла в історію європейської філософії та культури як визначальний чинник епохи Просвітництва. Через всю філософію   Нового часу проходить думка про «розумність» світу, яка у ХVІІІ ст.. трансформувалась в ідею просвітництва   як головну рушійну силу історії, джерело і основний засіб досягнення рівності, братерства і свободи, тобто такого суспільного стану, що відповідає ідеалу Царства Розуму.
    Просвітителі були оптимістами і шукали засіб для примирення егоїстичної буржуазної дійсності із розв’язанням громадянських завдань, способу   «подавлення» буржуа громадянином.   Вони гадали, що для зняття цього протиріччя необхідно просвітити людину, а освічена людина, досягши гармонії почуття й розуму, головною життєвою метою буде вважати служіння   суспільному обов’язку. Вони визначали егоїстичність природи буржуа, але сподівалися, що, освітлений розумінням «розумного егоїзму», він буде розвивати в собі якості, що будуть наближати його до інших людей. Світогляд просвітителів формувався під впливом ідей Джона Локка про свідомість як наслідок спілкування людини з навколишнім світом за допомогою відчуття. На противагу існуючим уявленням про вроджені ідеї локківського сенсуалізму просвітителі робили революційні висновки про природну рівність усіх людей і про їх однакову здатність формуватися як особистості вільної та гармонійно розвинутої. Цьому сприяло й те, що підхід до аналізу сутності особи просвітителі сприйняли з філософії Френсіса Бекона, котра, вказуючи шлях від фактів через узагальнення до теоретичних   висновків, дала змогу мислителям Просвітительства   уявити природу, суспільство і саму людину в їхніх   дійсних, а не нав’язаних