Політичні вчення епохи Реформації

1. Особливості політичних та правових вчень епохи Реформації
2. Ідеї середньовічних мислителів
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
У першій половині XVI ст.. в Західній і Центральній Європі розвернувся широкий суспільний рух, антифеодальний по своїй соціально-економічній і політичній суті, релігійний (антикатолистичні) по своїй ідеологічній формі. Оскільки найближчими цілями цього руху були «виправлення» офіційної доктрини римсько-католицької церкви, перетворення церковної організації, перебудова взаємин церкви і держави, остільки воно стало називатися Реформацією. Головним вогнищем європейської Реформації була Німеччина.
Прибічники Реформації розділилися на два табори. У одному зібралися імущі елементи опозиції - маса нижчого дворянства, бюргерство, частина світських князів, що розраховували збагатитися за допомогою конфіскації церковного майна і що прагнули використовувати слушну нагоду для завоювання більшої незалежності від імперії. Всі ці елементи, тон серед яких задавало бюргерство, хотіли здійснення досить скромних, помірних реформ. У іншому таборі об'єдналися народні маси: селяни і плебеї. Вони виставили вимоги, що далеко йдуть, боролися за революційне перевлаштування світу на початках соціальної справедливості.
Участь в русі реформації настільки різнорідних суспільних сил, природно, визначила наявність в нім політичних програм, що вельми відрізняються один від одного, уявлень про державу, право, закон. Проте ці програми містили і загальні, характерні для всієї Реформації ідеї.
1. Особливості політичних та правових вчень епохи Реформації
В історії Західної Європи середні віки охоплюють більш ніж тисячолітній період (V-XVI ст.). На протязі цього періоду політичні та правові ідеї, погляди змінювалися та розвивалися. В цьому процесі можна відзначити три значні етапи. Перший,