Причини поразки революції в країнах Західної Європи

Отже, проаналізувавши хід революційних подій 1848 – 1849 рр. у Австрійській імперії, можна зробити такі узагальнюючі висновки.

Революційна хвиля 1848 – 1849 рр. охопила більшість країн Європи. Ніколи раніше історія не знала такого загального загострення класової боротьби,такого широкого розмаху народних виступів, що розгорнулися одночасно в багатьох країнах.

У різних частинах континенту напруга боротьби була не однаковою, по – різному складалось розташування сил, глибоке невдоволення народних мас проявлялось в різних формах, але безперечним одне – революційні події 1848 – 1849 рр. набули загальноєвропейських масштабів.

Революції 1848–1849 рр. дали поштовх для структурних змін у системі державного управління, сприяли переходу до конституційних норм у суспільному житті. Разом із тим, кожна революція мала свої національні особливості. У Німеччині та Італії основною проблемою було національне об’єднання та прискорення промислового перевороту; у Франції – ліквідація Липневої монархії, проголошення республіки та досягнення демократичних прав та свобод; в Австро – Угорщині – знищення кріпацтва та здобуття національної незалежності пригнобленими народами.

В жодній з країн революційні події не привели до вирішення проблем, які стояли перед цими державами. Революції були придушені монархічними урядами, які, однак, змушені були піти на “дарування” нових конституцій. Під час революцій були закладені основи для подальшої демократизації суспільства. Буржуазно–демократичні революції 1848 – 1848 рр. сприяли розвитку капіталізму в Європі.

Революції 1848 р. збагатили пролетаріат чималим досвідом боротьби. Хоч вони були і незавершеними, але показали і довели, що буржуазія, при наявності пролетаріату, перестала бути революційним класом і перетворилась