Склад Та Елементи Фінансової Звітності

ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ЄС
..Становлення ідеї європейської цивілізації
Європейська цивілізація є результатом складної історичної взаємодії різних народів, держав, вартостей та культур. “Старий Світ” вирізняє динамічний історичний розвиток, у процесі якого його політичні, соціальні, економічні характеристики зазнавали істотних змін, особливо впродовж переломних XV-XVI і XX ст.
Європа стала місцем народження і втілення ідей демократії, прав і свобод людини, але водночас вона є носієм шовінізму, колоніалізму, комунізму та фашизму. У культурній площині важко привести до одного цивілізаційного знаменника латинський католицький Південь, протестантську Північ і слов’янський православний Схід з їх мовними, національними чи регіональними відмінностями і традиціями. І все ж європейська цивілізація завжди претендувала на універсальність своєї культури та своїх цінностей. 
Слово “Європа” уперше вжив античний грецький поет Гесіод у поемі “Теогонія” (близько 900 р. до н.е.) як ім’я однієї з міфічних морських богінь-океанід. Пізніший грецький міф зображує Європу фінікійською принцесою, дочкою володаря Тиру Агенора, яку Зевс викрав на Крит, де від їхнього шлюбу народився легендарний цар Криту Мінос.
За однією з найпоширеніших етимологічних версій, термін “Європа” походить від семітського “Ереб” (темний, захід), оскільки для давніх народів Азії (семітів, фінікійців) Європа була країною заходу сонця.
Як географічна назва Європа позначає в VII ст. до н.е. центральну частину континентальної Греції від Тесалії до Македонії. Двома століттями пізніше Геродот розглядає Європу як одну з трьох частин світу (поряд з Азією та Африкою), що простягається від північних берегів Середземного моря до Скіфії та Дону. Загалом середземноморська цивілізація давніх греків і римлян мало уваги приділяла континенту, заселеному переважно “варварами”.
Європа перестає бути винятково географічним поняттям лише в часи ісламського