Слово

СЛОВО — найменша самостійна і вільно відтворювана в мовленні відокремлено оформлена значеннєва одиниця мови, яка співвідноситься з пізнаним і вичленуваним окремим елементом дійсності (предметом, явищем, ознакою, процесом, відношенням та ін.) і основною функцією якої є позначення, знакова репрезентація цього елемента — його називання, вказування на нього або його вираження (див. Номінація). С. — осн. одиниця лексики і центр. структур.-семант. одиниця мови в цілому, оскільки різними своїми аспектами воно входить до різних структур. рівнів мови. Структура С. складається з двоярусної форми — фонетичної (певним чином організованої сукупності сегментних і суперсегментних елементів, що становлять його звук. оболонку) і граматичної форми та двох принципово відмінних типів мовного значення — лексичного значення і граматичного значення (див. Граматичне значення і способи його вираження). С. як сукупність усіх його форм і значень, як структур. елемент мови протиставляється як лексема його конкр. реалізаціям — словоформам, слововживанням і словозначенням (окр. значенням при полісемії). Сукупність словоформ у С. структурується як осн. (вихідна) і похідні форми (напр., у С. прикметник, відмінювання: форма наз. в. чол. р. одн. — форми ін. відмінків та родів в одн. і мн.); сукупність значень полісем. С. поділяється аналогічно, але в мові це виявляється не завжди достатньо виразно. Як значеннєва одиниця мови С. входить в один ряд, з одного боку, з одиницею нижчого рівня мови морфемою — своєю складовою частиною (С. складається мінімум з однієї морфеми, але переважно з більшої їх кількості: я, вчора — одна морфема; столик, стіл — дві, в ост. слові — нульова флексія), а з другого — з одиницями вищого рівня — словосполученням і реченням,