Становлення і розвиток інституту дізнання

Становлення та розвиток інституту дізнання

Зародження інституту дізнання в Україні, точніше окремі його ознаки, можна спостерігати ще в Київській Русі. Хоча навіть за часів общинного устрою з’являються елементи так званого общинного дізнання, коли особу, яка не зізнавалась у проступку, що досліджувався, допитували колегії старійшин або священиків.
За часів «Руської правди» кримінальний процес будувався на засадах змагальності, ініціатором процесу виступав зазвичай потерпілий, на якого і покладався тягар доказування. Інститутів дізнання і досудового слідства в класичному вигляді правова система тих часів ще не знала, хоча певні його елементи мали місце. Наприклад, ще в короткій редакції «Руської правди» говориться про допити та очні ставки. Окремі риси дізнання вбачаються і в такій формі здобуття доказів, як гоніння по сліду.
У 1649 р. приймається Судебник Івана ІІІ, відповідно до норм якого, нарівні зі змагальним процесом, що виникав за позовом потерпілого, широко запроваджується розшукова форма процесу з притаманною їй стадією досудового розслідування.
Соборне укладення 1649 р. для свого часу було фундаментальним законодавчим актом, у якому втілювались норми існуючих до цього правових актів Московії, здобутки правових систем Візантії та інших держав.
У 1731р., за часів царювання Петра І, було створено Канцелярію таємних розшукових справ, яка займалась боротьбою з політичними злочинами. Взагалі, в Російській імперії процесуальні повноваження були невід’ємною частиною компетенції регулярної поліції, створеної за Петра І. Повноваження поліції на проведення слідчих дій та дізнання були закріплені в Статуті благочинності або поліцейському 1782р., Статуті кримінального судочинства 1864р., Законі «Про порядок