Сучасна хореографія

Хореографія (від грец. с/іогеіа – танець і §гарпо – пишу} інтерпретується як танцювальне мистецтво взагалі.
Хореографічне мистецтво – це дуже об'ємне поняття, яке містить балет, мистецтво народного сучасного танцю.
Хореографія сформулювала цілу систему специфічних засобів і прийомів, свою художньо виразну мову, за допомогою чого створюється хореографічний образ, який виникає з музично-ритмічних рухів. Він має умовно-узагальнений характер і розкриває внутрішній стан і духовний світ людини. Основу хореографічного образу складає рух, який безпосередньо пов'язаний з ритмом.
Специфічною особливістю мистецтва хореографії є її безпосередній зв язок з музикою, яка допомагає розкрити хореографічний образ у всій яскравості і повноті, впливає на його темпоритмічну побудову.
При аналізі музичного мистецтва йшлося про існування важливого зв'язку композитор – виконавець. У хореографії цей зв'язок значно ускладнюється, адже між композитором і виконавцем з'являється постать хореографа. Саме цей «потрійний союз» і робить хореографію видом мистецтва.

Основні теорії походження танцю
Проблема сенсу життя, світової історії, протистояння людини і суспільства актуальна на всіх етапах розвитку мистецтва. Прагнення відкрити зворотну сторону почуття, використовувати природне й анти природне, знайти красу і свободу особистості – мета творчого пошуку. У будь-якому мистецтві добуток відокремлюється від творчого творця і починає існувати самостійно, несе на собі відбиток автора з комплексом його якостей, матеріалу, форм та ідей. У танці перенароджується і перевтілюється саме тіло. Саме танець більш за все здатний до мінливості форм, миттєвого імпровізаційного почуття, сприйняття музичних варіацій і почуттєвої розмаїтості.
Як правило, пластичний образ пов'язують безпосередньо з художньою пластикою. І. Кант називає пластику