Торгівля в Києвській Русі

Крім того, значного розвитку набрала торгівля у межах всієї країни. Вона зв'язувала між собою окремі місцеві ринки. Вироби київських майстрів — скляні браслети, енколпіони, речі з перегородчастою емаллю, шиферні прясла тощо, які відзначалися технічною досконалістю і художнім рівнем виконання, розходилися по всій країні. Постійна торгівля пов'язувала різні за природними умовами частини Русі. Вона забезпечувала населення окремих районів продукцією, яку на місці не виробляли або якої не вистачало. Так, Галицька земля постачала сіль у різні місцевості країни, одержуючи звідти потрібні їй вироби. Новгородська земля постачала хутра, якими вона славилась, і одночасно купувала хліб.
  Обмін мав різноманітні форми. Там, де виробник і споживач територіально були близькими, обмін міг здійснюватися шляхом замовлення. У такому разі майстерня, де вироблявся товар, була і місцем його реалізації, сюди приходив замовник і приносив як плату за замовлену річ свій товар або гроші. Обмін між територіально віддаленими контрагентами здійснювався через постійні або періодичні ринки, які діяли у кожному місті й багатьох селах. Такі села називалися на Русі погостами, що означало місце «гостьби» — торгівлі.
  Розвиток торгівлі викликав до життя стан купців, які займалися виключно цією справою. Найбільш значну їх групу становили дрібні торговці на зразок відомих пізніше коробейників. Вони проникали у найвіддаленіші й найглухіші місцевості, розносячи вироби київських, новгородських, галицьких, суздальських та інших ремісників.
  Поряд з дрібними торговцями існували великі купці, які реалізували значні партії товарів. Вони об'єднувалися у торговельні корпорації, каравани яких перетинали вздовж і впоперек усю країну.
  З літописів відомо про три найважливіші шляхи, якими