Українська термінологія в професійному спілкуванні

1.1Історія і сучасні проблеми української термінології                                                                                                     Сучасна українська термінологія практично не відрізняється від зафіксованої у радянських і теперішніх академічних словниках. На початку 90-х років минулого століття ніхто не сумнівався, що для утвердження державності треба відроджувати українську мову в усіх сферах суспільного життя, бо внаслідок кілька вікового чужомовного панування її понівечили та перетворили в суржик, а сферу вживання обмежили побутом, красним письменством і піснями.       У 1992–1994-х роках термінологію розробляли (і фінансували) у межах “Державної програми розвитку української мови”, далі ця тема та згадка про відродження поступово зникли, а проблем не вирішували, чому сприяли, зокрема, двомовні (російсько-українські) та чисто російські стандарти. Напрями діяльності Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології (ТК СНТТ), оперті на засадах відродження української науково-технічної термінології та розвитку фахової мови, не втратили своєї актуальності й сьогодні – в розрізі вимог Конституції України (статті 10, 11) та Постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 р. № 998 про “Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови”, бо “Нині мовна ситуація в Україні характеризується низкою негативних явищ і тенденцій. Українська мова як державна ще не дістала належного застосування в галузях права, освіти, культури, науки, інформатики, військової справи, судочинства тощо” (цитата зі згаданої Постанови).
1.2Теоретичні засади термінознавства та лексикографії                                                                                                                 Термінологічне словникарство кінця 40–50-х років ХХ століття успадкувало від попередніх десятиліть і багаті