Уроки історії, які ми маємо знати

Уроки історії, які ми маємо знати

Твір-розповідь
Історія народу, його культура — ті компоненти без яких неможливе повноцінне існування людства, бо, як говорять, без минулого немає сьогодення, без сьогодення — немає майбутнього. Тож і хочу нагадати своїм ровесникам деякі сторінки історії України.

Можна було б починати розповідь від монголо-татарської навали, яка не тільки знищила нашу державність, а й фізично вигубила народ, так підірвала біологічні сили, що він став легкою здобиччю сусідів, попав до них у неволю. Однак всупереч несприятливим обставинам фізичні й духовні сили народу поступово зростали, нагромаджувались. Про це свідчать численні повстання, найбільшим з яких була національно-визвольна боротьба 1648-1654 pp. під проводом Богдана Хмельницького Україні в оточенні могутніх сусідів не пощастило вибороти незалежність. Переяславська угода сала новим поворотним пунктом у нашій історії, новим напрямком, умовами, що визначали наше буття до останнього часу. І я, мабуть, відновлю в пам'яті ті найголовніші віхи, які характеризують цей шлях.

Що найбільше вразило мене як людину, що осмислено сприймає ту чи іншу інформацію? Відповідаю: ті сторінки, які пов'язані зі знищенням духовності. Згадаймо 1667 рік, коли була підписана Андрусівське угода, згідно з якою Україну було поділено між Польщею та Москвою. Доля українського народу вирішувалася без його представників: на переговори українську делегацію не було допущено. Найбільш згубною подією яка започаткувала деукранізацію українців було підпорядкування православної Київської митрополії Московському патріархату.

Далі розпочалося відверте переслідування української мови. Російський цар Олексій Михайлович відверто