Фізичний або психічний примус

Дія або бездіяльність особи, вчинена під впливом застосування до неї фізичного або психічного примусу, і яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, за певних обставин розглядається як вибачальна з позицій кримінального закону, а отже, така, що виключає злочинність діяння.
Згідно з ч. 1 ст. 40 КК не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.
Фізичний примус — це насильницький вплив на особу (її зв 'язу-вання, нанесення побоїв, мордування, катування тощо) або позбав-Уіення її волі.
Психічний примус - це реальна погроза негайного застосування до особи насильницьких дій чи спричинення іншої шкоди.
Метою примусу є домогтися від особи відповідної поведінки або позбавити її можливості діяти за своїм розсудом, що призводить до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам.

Неможливість особи керувати своїми вчинками, як обов'язкова ознака розглядуваної обставини, виключає вину особи, а отже, і кримінальну відповідальність.
Згідно з ч. 2 ст. 40 КК питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 КК, тобто за правилами крайньої необхідності. Це означає, що особа, щодо якої здійснюється примус, має можливість визначити напрямок своєї поведінки. І навіть якщо ця поведінка завдасть шкоду правоохоронюваним інтересам, вона буде визнана вибачаль-ною, а отже, правомірною, якщо: