Філосовська -політична доктрина Михайла Грушевського

Філософсько-політична доктрина Михайла Грушевського

 

  Ідею національного самовизначення українців ґрунтовно обстоював геній української історичної думки, автор знаменитої десятитомної «Історії України-Руси» Михайло Грушевський (1866 — 1934). Самостійність і незалежність українців він розглядав як тенденцію, випестувану національною історією. Логіка обґрунтувань означеної тенденції розгор­тається у М. Грушевського за такою схемою: 1) прагнення до самостійності є об'єктивною логікою життя, необхідністю саморозвитку будь-якого національного утворення; 2) вони пов'язані не лише з територіальними володіннями, а й з відповідними нахилами народу; 3) незалежність особистості неможлива без компетенції та відповідальності; незалежність безпосередньо залежить від енергії розвитку народу; 4) відсутність «полі­тичної самостійності» можлива лише за умови, коли народність співіснує з іншими за ефективного громадянського ладу, раціонального державного управління. Оскільки ж досягти цього надто важко, кожна нація має право захищати своє природне прагнення до розвитку саме політичною самостійністю; 5) багатонаціональна держава, в якій нації прагнуть здобути самостійність, має на це лише ображатись; 6) у боротьбі за незалежність нація повинна виховувати «керманичів», які не схиблять у виборі орієнтацій, не зрадять ідеї державності; 7) тільки вільна спілка вільних народів є ефективною як з морального, так і з економічного погляду.

  Політико-ідеологічні пошуки М.С. Грушевського були не чим іншим, як пошуками компромісів. Очевидно, брали гору поміркованість вченого і той історичний досвід українського державотворення (боротьби і страж­дань), яким він глибоко володів як теоретик, фундатор української історичної науки. Виходячи з цього, вчений стверджував, що тривкими можуть бути стосунки націй, засновані лише на взаємній вигоді, на узго­дженні своїх перспективних планів розвитку, за яких свобода, суверенітет і самобутність одного народу не зачіпають іншого. Будучи соціалістом