Щастя бути почутим…

-Привіт, Христинко? Ти чекала мого дзвінка? Довго? А я була в школі. Але увесь час думала про тебе. Навіть подружку твоїм іменем називала. Я знала – сьогодні тобі передзвоню.

- А як там - за вікном, на вулиці? Мама відкрила штори, і я побачила сонечко…Через відчинену кватирку відчула легенький весняний вітерець. Скажи, перші квіти уже є? А людей багато у центрі? Усі усміхнені…Бігли по справах…. У церкві дзвони били…. А фонтани уже працюють? Ні? Скоро будуть….. Сфотографуй мені…..

Ось такі вони буденні розмови по телефону волонтерки Івано-Франківського обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з ровесницею, яка декілька років тому пошкодила хребет і прикута до ліжка. Буде ходити чи не буде – над цим працюють лікарі та батьки, але на сьогодні Христина, 15-річна дівчинка, є дуже самотньою – усі, кого бачить – мама, медсестра, вчителька (приходить додому), а ще – телевізор, журнали, які   давно набридли.

«Відколи сталася травма – сама, друзів не залишилося», - скаржиться Христя, а на очах виступають сльози.

Влітку 2010 року, під час проведення обласного навчального табору для волонтерів мережі центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді   «Волонтери Прикарпаття – в дії», започатковано соціальний проект   «Дружба по телефону», що передбачає спілкування з дітьми та молоддю з функціональними обмеженнями, які з різних причин вимушено