Як написати звіт психодіагностичної практики в школі

Виникнення психодіагностики, як науки і основні етапи її розвитку.

Історія сучасної психодіагностики починається з першої чверті ХІХ ст., Тобто з початку клінічного періоду в розвитку психодіагностичних знань. Лікарі - психіатри почали вести в клініках систематичні спостереження за хворими, записуючи і аналізуючи результати своїх спостережень.
У цей час з'являються такі методи психодіагностики, як спостереження, опитування, аналіз документів. Але ці методи носили якісний характер, тому за одними і тими ж даними різні лікарі часто робили різні висновки.
Тільки в другій половині ХІХ ст., Коли німецький психолог Вундт створив перший у світі психодіагностичну лабораторію, де з метою психодіагностики стали застосовувати технічні пристрої та прилади, методи психодіагностики придбали кількісний характер.
(2, стор.15)
Тоді ж було відкрито основний (базальний) психофізичний закон Вебера.
Проводячи експерименти на розрізнення ваги, довжини ліній і висоти акустичного тону, Вебер встановив, що ставлення ледь помітної зміни подразника dI до його початкового значення I є величина постійна, тобто dI/I = constanta.
Згідно із законом Вебера диференціальний поріг чутливості - є якась постійна частина величини початкового подразника на яку він повинен бути збільшений чи зменшений для того, щоб отримати ледве помітну трансформацію відчуття.
(5, стор.168)
Відкриття закону Вебера дало можливість виміру психодіагностичних явищ. Відповідно до цього закону основним об'єктом вимірювання стали відчуття