Cnhfntubxyt eghfdkbyz

Проблема управління земельними ресурсами завжди була актуально, оскільки земля є основою будь якого виробництва. Основними факторами виробництва є труд, земля, капітал і управління. Але на відміну від інших факторів земля має певні особливості, які обумовлюють її участь в процесі виробництва: земля є вичерпний природний ресурс, обмежений у просторі з незмінним місцеположенням. Оскільки земля є нерухомою, то труд, капітал і управління, як активні мобільні фактори, приєднуються до неї в процесі людської діяльності і тільки землі властива залишкова продуктивність, обумовлена її місцем знаходження.
Самі по собі земельні ресурси, відокремлені від кліматичних, біологічних, енергетичних, економічних, трудових, тощо не існують. Земельні ресурси можуть існувати відокремлено від людини та його свідомості, а біологічне та соціальне життєве середовище суспільства формується на землі. Властивості об’єкту мати протяжність, займати певне місце серед других, межувати з іншими об’єктами є характеристиками простору [1]. Всі ці характеристики є невід’ємними властивостями земельних ресурсів. Таким чином, можна стверджувати що, земельні ресурси є базисом просторової організації будь якої екосоціотехнологічної системи (населення-середовище-діяльність), із складовими якої вони перебувають у діалектичній єдності, кількісній та якісній функціональній залежності. Природні фактори та соціальні потреби суспільства обумовлюють необхідність створення штучного середовища яке забезпечує життєдіяльність населення. Населення змінює природні земельні ресурси шляхом вкладання труда і капіталу і створення техногенного середовища. Все що створено людиною, створено при прямому або опосередкованому використанні землі. Земля є незамінною в будь-якому виробництві в сукупності з приєднаними до неї виробничими силами та природними умовами. Наведені особливості