Вищий господарський суд україн

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
N 01-2.2/313 від 07.12.2001
                                      Верховна Рада України


Про необхідність законодавчого врегулювання відповідальності
    підприємств, установ і організацій, передбаченої Законом
    України “Про основи соціальної захищеності інвалідів"
    У судовій практиці господарських судів постали проблемні питання щодо застосування деяких норм Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів” (далі — Закон).
    Відповідно до статті 19 Закону (у редакції Закону України від 05.07.2001 N 2606-III (2606-14) для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік — у кількості одного робочого місця.
    У статті 20 Закону зазначено, що підприємства (об’єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
    Згідно з цією ж статтею Закону порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені із суми недоїмки за кожний день прострочення, включаючи день сплати, в розмірі, передбаченому законом.
    У разі відсутності коштів штрафні санкції застосовується шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об’єднання), установи, організації в порядку, передбаченому