Досвід проектування гірсько-рекреаційних комплексів.

ДОСВІД ПРОЕКТУВАННЯ ГІРСЬКО-РЕКРЕАЦІЙНИХ КОМПЛЕКСІВ.

    Оздоровчі властивості гірського клімату цінуються здавна. Ще в Стародавньому Римі кліматологічному лікуванню у горах приділялась велика увага. В малодоступних частинах Альп (наприклад, в Давосі) вже в ІІІ-ІV ст. нашої ери було побудовано кліматологічні лікарні, призначені виключно для вищих прошарків римського суспільства.
    Тільки з розвитком суспільства в цілому, розвитком транспорту та техніки з’являються   перші гірські курорти, що формуються спонтанно, переважно на базі гірських поселень.
    Найшвидшими темпами процес розвитку гірських курортів проходив у західній Європі. Це пояснюється як традиційним розвитком відпочинку у горах, так і близькістю цих територій   до крупних міст.
    Перший етап – кінець ХІХ – поч. ХХ ст. (до 1931 року) – початок широкого освоєння гірських районів з метою відпочинку. З’являються гірські клуби та товариства, що пропагандують та організовують піші прогулянки гірськими районами та альпійські підйоми. Починаючи з 1877р. такі   організації виникають і в Росії.
    Гірськолижний спорт почав зароджуватися в Європі наприкінці ХІХ ст. Зимові олімпійські ігри в Шамоні (1924 р.) і в Сен-Мориці (1928 р.) активно сприяли розвитку зимового відпочинку у горах, що наприкінці 20х років у Швейцарії, Франції, Австрії та Італії вже досить розповсюдився.
    У лютому 1931 р. міжнародна лижна федерація провела в якості експерименту перші гірськолижні змагання в Швейцарії. Саме з цього моменту почався новий (другий) етап розвитку гірський курортів, будівництво яких орієнтується на їх використання у зимовий період.
    Формування гірсько-рекреаційний комплексів у європейських країнах в цей час було більш інтенсивне, але мало випадковий характер.
    Невеликі готелі, приватні шале змішувались з магазинами, ресторанами та іншими закладами обслуговування. Така система забудови потребувала великих територій та призводила до подовження шляхів та інженерних комунікацій, до невпорядкованості забудови.
    Завдяки порівняно малим масштабам будівництва гірсько-рекреаційні об’єкти своєрідно пов’язувались з традиційною архітектурою гірських поселень, що створювало специфічний колорит місць відпочинку у горах.




    [pic]




    Наступне збільшення будівництва привело до архітектурної дисгармонії простору, до хаосу у місцеположенні, поверховості   забудови, в архітектурі.
    Цей етап (30-50 рр.) характеризується будівництвом мережі готелів, що функціонують цілий рік, канатних доріг, призначених переважно для лижників, а також інших спортивних споруд. Будівництво гірсько-рекреаційних об’єктів відбувається у місцях зі стійкою та сніжною зимою (1300-2000 м над рівнем моря).
    Особливе місце в історії гірсько-рекреаційних комплексів займає Сестриєре в Італії, де вперше в 1931 році почалась забудова території відповідно до єдиного генерального плану, організаційно-фунціональна основа якого є гірськолижний спорт. Зараз в зимовий сезон в Сестриєрі буває до 20 тис. відпочиваючих у день, 25 підйомних пристроїв можуть