Земельний Кодекс України

Розділ I

                        ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

                            Глава 1

                        Основні положення

    Стаття 1. Земля - основне національне багатство

    1. Земля є основним національним багатством, що перебуває під
особливою охороною держави.

    2. Право власності на землю гарантується.

    3. Використання   власності   на   землю не може завдавати шкоди
правам і свободам   громадян,   інтересам   суспільства,   погіршувати
екологічну ситуацію і природні якості землі.

    Стаття 2. Земельні відносини

    1. Земельні   відносини   -   це   суспільні   відносини   щодо
володіння, користування і розпорядження землею.

    2. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи,
органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

    3. Об'єктами   земельних   відносин   є   землі в межах території
України,   земельні ділянки та   права   на   них,   у   тому   числі   на
земельні частки (паї).

    Стаття 3. Регулювання земельних відносин

    1. Земельні   відносини   регулюються   Конституцією   України
( 254к/96-ВР ), цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них
нормативно-правовими актами.

    2. Земельні   відносини,   що   виникають при використанні надр,
лісів,   вод,   а також рослинного і тваринного світу,   атмосферного
повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про
надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря,
якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

    Стаття 4. Земельне законодавство та його завдання

    1. Земельне     законодавство   включає   цей   Кодекс,   інші
нормативно-правові акти у галузі земельних відносин.

    2. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних
відносин   з метою забезпечення права на землю громадян,   юридичних
осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання
та охорони земель.

    Стаття 5. Принципи земельного законодавства

    Земельне законодавство базується на таких принципах:

    а) поєднання     особливостей     використання     землі     як
територіального базису,   природного   ресурсу   і   основного   засобу
виробництва;

    б) забезпечення