Показники Ефективності Суспільного Виробництва Та Методика Їх Визначення

Показники ефективності суспільного виробництва та методика їх визначення
Ефективність суспільного виробництва - це якісна характеристика, яка відображає рівень розвитку продуктивних сил і ступінь забезпечення потреб суспільства. Її визначають і оцінюють шляхом зіставлення результатів виробництва та витрат. Підвищення ефективності виробництва знаходить своє відображення в зростанні добробуту населення. Під економічним ефектом розуміється результат людської праці, яка спрямована на виробництво матеріальних благ. У практиці економічних розрахунків розрізняють загальну (абсолютну) і порівняльну економічну ефективність. Загальна (абсолютна) ефективність ресурсів може визначатися на всіх рівнях господарювання й характеризує загальну величину економічного ефекту в порівнянні з окремими видами витрат ресурсів. Визначення загальної ефективності виробництва базується на обчисленні показників, які характеризують рівень використання основних ресурсів. Ці показники можна об'єднати в шість основних груп: 1) узагальнюючі (сукупні), 2) праці, 3) основних фондів, оборотних коштів і капітальних вкладень, 4) матеріальних, в тому числі земельних ресурсів, 5) науково-технічного прогресу, 6) зовнішньоекономічної діяльності. До узагальнюючих показників ефективності на рівні економіки та регіонів зокрема належать: зростання та обсяги виробництва національного доходу на душу населення; відносна економія основних виробничих фондів, матеріальних витрат (без амортизації), фонду оплати праці у сфері матеріального виробництва; • співвідношення доданого продукту до фонду оплати праці в матеріальному виробництві; рівень рентабельності як співвідношення доданого продукту або прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних виробничих фондів; зниження витрат виробництва та обігу на 1 грн. валового національного продукту. Основними показниками соціальної направленості економічного зростання є: у сфері виробництва — динаміка частки зайнятих некваліфікованою фізичною працею; у сфері розподілу — динаміка реальних доходів населення; у сфері обміну — розвиток матеріальної бази торгівлі та громадського харчування; у сфері споживання