Український колабораціонізм

«Український колабораціонізм» (від фр. collaboration) — термін, яким користувалася радянська влада в період Другої Світової війни, коли йшлося про співпрацю українців із нацистською окупаційною владою.
У класичному розумінні термін «колабораціонізм» означає співпрацю громадянина держави з її ворогами на шкоду державі. Термін швидко увійшов і до інших мов та активно використовувався радянською пропагандою із виразно негативним забарвленням.

У країнах, де існував «колабораціонізм», паралельно існували потужні рухи опору, які зіграли провідну роль у перемозі над нацизмом. Проте радянська історіографія, як правило, замовчувала будь-яку інформацію про національні військові формування або «східні легіони», укомплектовані німцями з-поміж представників народів СССР. І тільки із руйнацією радянської системи та установленням в Україні демократичних свобод стало можливим уголос говорити про трагічні й невідомі сторінки нашої історії без побоювання та неприємних наслідків.

Говорячи про «зрадництво», радянська влада не робила навіть віддалених спроб розкрити або прокоментувати природні причини цього явища. Більше того, в радянських підручниках і книгах з'явився дивний для звичного слуху словесний термін — «народ-зрадник», що характеризує поняття народу як якогось однорідного суб'єкта. Вся безглуздість подібних несумісних ідеологічних дефініцій наочно виявилося на прикладі організованого радянською владою виселення народів. Коли, згідно зі стандартним формулюванням — «вороги народу», із своєї історичної батьківщини виселялися у Сибір цілі