Rjycgtrn rekmnehf fhf, cmrb[ rhf]y

Культура древньої арабії
  Середньовічні географи називали арабські країни «грудьми світу», бо тут билося серце середньовічної цивілізації.
  Арабський пів-ів населяли кочові племена, згадка про яких є ще в   Біблії, працях грецьких географів і в інших джерелах, що дійшли до наших часів.
  До появи ісламу в Аравії був родоплемінний лад.
  Одиниця суспільного життя-плем’я.
  Підтримка одноплемінників. Вигнання з племені = смерть.
  Племена ділилися на північно- та південно-арабські.
  Також створювалися племінні союзи. Могутність племені визначалося кількістю чоловіків, а багатство-к-тю скоту.
  Було прийнято відпускати рабів (раби називалися «мауля»).
  Одною з найважливіших помст - «кровна помста».
  До 6-7 ст. кожне плем’я мало свою територію з пасовиськами і джерелами і кочувало тільки при посухах.
  Плем’ям керував вождь і рада старійшин (згодом - спадкове право).
  До 6 ст. виділялася група багатої і впливової родової знаті, якій належала влада.
  Античні географи називали Аравію «щасливою». Тут з першого тисячоліття до н.е. існували багаті держави -Мінейська, а згодом Сабейська.
  Тоді ж у 1 тис. до н.е. виникла держава Набатеїв.
  Процвітання цих царств відзначилося вигідним економічним розташуванням та торгівлею з Індією та Єгиптом.
  Вже до 4 ст. на межі Мессопотамії та Сирійської пустелі уклалось князівство Лахмідів (м. Джиллік).
  Період до появи ісламу - джагілія.
  Панувало ідолопоклонство та обожнення інших богів. Кожне плем’я мало власного ідола (фінікові пальми, камені).
  У пошуках пасовищ арабські кочові племена рухалися на північ до Єфрату. На сході деякі племена