Електронні докази у господарському процесі: проблеми формалізації

ЕЛЕКТРОННІ ДОКАЗИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ: ПРОБЛЕМИ ФОРМАЛІЗАЦІЇ
 

    Загальновідомо, що на сьогодні науково-технічний прогрес дістався майже усіх сфер суспільного життя. Господарські правовідносини – не є виключенням, а як наслідок і власне господарське судочинство має впроваджувати   досягнення науки і техніки . Однак,   регулювання правовідносин доказування – як складової господарського процесу, вже не відповідає соціальним реаліям. Особливої уваги, у розрізі даного питання, набувають аспекти використання інформації, почерпнутої з Інтернету, і листування електронною поштою. Такі факти не сприймаються господарськими судами України як докази у справі та не визначені безпосередньо у Господарському кодексі України (далі – ГКУ).   Але в радянські часи саме арбітражі, правонаступниками яких стали господарські суди, були «законодавцями правової моди» у сфері надання юридичного значення комп'ютерної або, як тоді казали, машинної інформації. Наприклад, згідно з п. 2 інструктивного листа Держарбітражу СРСР від 29.06.1979 р., «… не втрачає властивості допустимості доказ, у створенні якого брала участь ЕОМ, якщо її використовували як комунікаційний канал або засіб фіксації умов угоди» [цит. за: 2, с. 183].
    Судова практика пішла тим шляхом, що якщо електронні докази не передбачені в чинному ГПК як допустимі засоби доказування, то