Курсова по криминалогии

Вступ
Зростання злочинності, що супроводжує глобальні, соціально-економічні перетворення нашого суспільства, спонукає до пошуку нових форм і методів розслідування і розкриття злочинів, до створення нових теоретичних розробок в науці криміналістиці, здатних позитивно впливати на практику. Одним з основних способів поповнення наукового знання є аналіз та узагальнення практики. Це дозволяє краще пізнати закономірності досліджуваних процесів і створити таку теоретичну модель, яка б не тільки відображала досліджувану практику (слідчу, експертну), але і сприяла б її вдосконалення. У даній роботі з зазначених позицій розглядається криміналістична діагностика.
Термін «криміналістика» (від лат. criminalis — те, що стосується злочину) вперше вживається наприкінці ХІХ ст. судовим слідчим, а згодом університетським професором Гансом Гроссом, який вважав її допоміжною щодо кримiнального права та визначав як вчення про реалії кримінального права.
Зародження криміналістики пов’язане із соціальним замовленням держави і суспільства науці — розробити нові засоби і методи розкриття і розслідування злочинів в умовах появи професіональної та організованої злочинності. Історично криміналістика постала з надр кримінально-процесуальної науки й тому тісно пов’язана з теорією доказів. Цим визначається її призначення, коло закономірностей, що входять до її предмета. Предмет криміналістики є багатогранним і складним. У юридичній літературі мають місце різні визначення предмета криміналістики: як науки про розслідування злочинів, або науки про розкриття злочинів, або науки про сукупність технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій. Останнім часом криміналістику визначають як науку про технології та засоби практичного слідознавства у кримінальному судочинстві. Однак усі ці визначення звужують реальний предмет криміналістики та закономірності, що вивчає ця наука.
Питання