Судовий контроль

Витоки механізмів судового контролю за досудовим слідством закладені в міжнародних правових актах: ст. 3 Загальної декларації прав людини 1948 р., ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р., ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р. Зазначені положення знайшли своє закріплення в Конституції України та в Кримінально-процесуальному кодексі України.
Аналізуючи   сутнісні   ознаки   та   правову   природу   судового   контролю   він є однією з форм контролю державного, який виражається в безпосередній перевірці законності й обґрунтованості індивідуальних правових актів і дій посадових осіб органів управління, що може мати супутній характер, якщо при розгляді судом цивільних та кримінальних справ виявляються факти порушення законності у сфері державного управління. Є такі характерні ознаки контрольної функції суду:

1) у перебігу здійснення цієї   діяльності не вирішується питання про винність або невинність особи, притягнутої до кримінальної відповідальності;

2) основним предметом цієї діяльності є перевірка правомірності застосування до осіб заходів процесуального примусу, які обмежують конституційний принцип недоторканності особи;

3) суд здійснює перевірку рішень органів досудового слідства, пов’язаних із закінченням провадження у справі в цілому на досудових стадіях [3; с. 20].

Чинне законодавство повноваження суду з контролю за розслідуванням кримінальної справи обмежує двома напрямами: 1) контроль за тими процесуальними діями (бездіяльністю) і рішеннями органу дізнання, слідчого, прокурора, якими обмежуються чи ущемляються найбільш значимі конституційні права та свободи; 2) контроль за тими рішеннями органів дізнання, слідчого, прокурора, якими завершується провадження у кримінальній справі на досудових