Історія української літератури

13.Засоби психологізації персонажів в оповіданнях на шахтарську тематику: «Серед чужих людей», «Батько та дочка», «Панько». Поезія багато в чому була простором вияву духовного життя Грінченка як особистості, то проза й драматургія, можна сказати, оберталися в колі ідей просвітництва і позитивістських орієнтирів, дбаючи про "писання реальне, правдиве, доступне широким масам".   Глибиною проникнення в душевний світ героїв, їхні переживання позначено оповідання про тяжке і внутрішньо не прийнятне для вихідців із села життя шахтарів ("Панько", "Батько та дочка", "Серед чужих людей").
Окремою сторінкою малої прози Б. Грінченка були твори про шахтарів Донбасу, їхню каторжну, небезпечну для життя працю, поневіряння їхніх сімей, у першу чергу дітей: «Серед чужих людей» (1889), «Батько та дочка» (1893), «Панько» (1893). Як і в інших українських письменників, які зверталися до теми життя шахтарів, чи, у західноукраїнському варіанті, добувачів нафти — «ріпників» (Г. Барвінок, І. Франко, С. Черкасенко) в оповіданнях Грінченка розкриваються насамперед соціальні причини (безземелля, визиск властей, злидні), які гнали селянина на шахти. Письменник розкриває деморалізуючі риси шахтарського побуту: пияцтво, всілякий «бруд і гидоту», аморальні явища серед «шибайголови шахтарської». Як «Вівчар» та інші герої, вчорашні селяни у Франка, шахтарі Грінченка мріють повернутися додому, до роботи на землі, бо «нема більшого щастя над те, коли чоловік має клапоть свого поля».

14. Реалії життя українського села 19 ст. у дилогії Б.Грінченка «Серед темної ночі» та «Під тихими вербами».
Дилогія "Серед темної ночі" (1900) і "Під тихими вербами" (1901) — результат майже десятилітнього художнього досвіду Грінченка як поета, прозаїка й драматурга, а також етап його світоглядного поступу як просвітника, народника. Письменник показує, як серед темної ночі селянської