Головні обов’язки сторін конфлікту відповідно до положень Конвенції про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали

Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі встановлює правила поводження поранених та хворих під час морської війни.   Конвенція замінює 10-ту Гаазьку   конвенцію   від 13 жовтня 1907   року у відносинах з Високими Договірними Сторонами про адаптування до морської війни принципів Женевської конвенції 1906 року. Високим Договірними Сторонами являються усі держави, які були представлені на Конференції, що   відкрилась   у   Женеві   21 квітня   1949 року,   а також держави,   які не були представлені на цій Конференції, але   є   сторонами   10-ї   Гаазької   конвенції або Женевських   конвенцій   про   поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях   1864, 1906 або 1929 років. Приєднатися до неї можуть будь-які держави. Високі Договірні   Сторони   зобов'язуються   за   всіх   обставин дотримуватися та забезпечувати дотримання цієї Конвенції. Вона є чинною у випадках будь-якого збройного конфлікту (у тому числі і оголошеної війни), часткової чи повної окупації території, яка є частиною держави, що не є стороною Конвенції, але визнає і застосовує її положення.
У разі   виникнення збройного   конфлікту,   який   не   має   міжнародного характеру й виникає   на   території   однієї   з   Високих   Договірних Сторін,   кожна   зі сторін конфлікту зобов'язана застосовувати,   як мінімум, наступні положення:
1) за будь-яких обставин гуманно ставитися до мирного населення, а також осіб зі складу збройних сил, що за певних причин   не беруть участі у бойових діях, без будь-якої дискримінації.
Із цією метою забороняються:
    a) насилля   над   життям   й   особистістю, будь яке жорстоке ставлення;
    b) захоплення в заручники;
    c) наруга   над   людською   гідністю,