симфоныія

Симфонія
За останні два століття симфонічна музика зайняла у європейській музичній культурі одне з провідних місць. Як відомо, саме симфонія здатна чи не найповніше розкрити становлення, розвиток і утвердження певної ідеї в її конфліктному розгортанні. Грунт для виникнення симфонії був підготовлений музикантами багатьох країн, проте з'явилась вона у творчості композиторів Мангеймської школи (це співдружність чеських композиторів, які очолили придворний оркестр у німецькому місті Мангеймі). Найталановитіші з них — Ян Стаміц і Франтішек Ріхтер — були авторами перших симфоній. Вони також започаткували новий тип оркестру. Саме у творчості мангеймівців термін «симфонія» закріплюється за оркестровим циклічним твором (50—60-ті роки XVIII ст.). Адже ще в першій половині цього століття симфонією називали сольний інструментальний чи оркестровий твір (наприклад, симфонії або триголосні інвенції для клавіру И. С. Баха або симфонія чи увертюра до ораторії Г. Ф. Генделя). Класична симфонія формується у 70—80-ті роки XVIII ст. у творчості Йозефа Гайдна та Вольфганга Моцарта. Симфонія — це переважно чотиричастинний циклічний твір. Перша частина — сонатне алегро — будується на контрастному зіставленні двох тем (детальніше будову сонатного алегро буде розглянуто нижче); друга, повільна, частина — головним