Індійські танці

Індійський танець

Індія - визнана академія танцю. Цей вид мистецтва дійшов до наших днів з якнайдавніших часів і фактично залишився незмінним. Перші згадки про нього містяться в «Рігведе». Своє теоретичне обгрунтування танець отримав в трактатах Бхарати «Натьяшастра» (II в. н. е.) і Нандікешвари «Абхинайя Дарпана» (1000 р. н. е.).
Фрески, скульптура і рельєфи стародавніх храмів відтворюють різноманітні танцювальні пози і композиції. Так, барельєфи храму Шиви в Чидамбараме (штат Тамілнад) зображають 108 канонічних поз-рухів класичного танцю Бхарат Натьям.


Індуська традиція приписує танцю божественне походження. Його творцем і першим виконавцем вважається бог Шива, званий також Натараджа (Цар танцю). У Стародавній Індії танець був обов'язковою частиною релігійного ритуалу. Його виконували храмові танцівниці девадаси («рабині Бога»).


Індійський танець підрозділяють на класичний, напівкласичний, народний і естрадний (кінотанець). Танець грає важливу роль в традиційному театрі Індії.


Відомі сім стилів класичного танцю - Бхарат Натьям, Катхак, Катхакалі, Маніпурі, Одісси, Мохиніаттам і Кучипуді. Перші чотири форми вважаються основними, інші іноді зараховують до напівкласичного танцю. Головними аспектами всіх класичних стилів є нрітта і нрітья. Нрітта - це чистий технічний танець, позбавлений смислового навантаження.
Нрітья - сюжетний танець - включає також міміку і жестикуляцію.


Мета танцю - занурення глядача в стан екстазу, в якому розчиняється реальність миру. Це - свого роду гіпноз. Погляд танцівниці постійно направлений на глядача. Кожна сюжетна ідея розглядається з погляду різних