Аспекти вивчення актуального членування речення

Відправним моментом в опрацюванні вчення про актуальне членування речення вважаються ідеї А. Вейля. Подальшу інтерпретацію теорії було здійснено в роботах В. Матезіуса, Ф. Данеша, Я. Фірбаса, Б. Трнки, П. Адамця, І. Распопова, І. Ковтунової, О. Мельничука, І. Вихованця, А. Загнітка, О. Сиротиніної, О. Лаптєвої, О. Крилової, Г. Золотової, Н. Нагайцевої.
Надзвичайно важливим у теорії актуального членування тексту є простеження специфіки актуального членування висловлення. Ідея поділу змісту висловлення на тему і рему, тобто вихідну частину повідомлення й те, що стверджується, знайшла реалізацію у прихильників логічного (Я. Головацький, М. Осадца, Ф. І. Буслаєв), формального (Л. Булаховський, П. Фортунатов, О. Шахматов) та психологічного (О. Потебня, В. Вундт) напрямів [3, с. 107].
Поняття актуального членування речення тісно пов’язане з порядком слів, розподілом смислового навантаження в середині речення, є одним із ключових понять комунікативного синтаксису. Проте, незважаючи на чисельність робіт, присвячених актуальному членуванню речення, деякі аспекти цього питання й досі потребують уточнення й доповнення, особливо виокремлення основних аспектів вивчення актуального членування речення [2, c. 157–158].
Розбіжність у поглядах дослідників щодо природи актуального членування речення позначається і на визначенні статусу цього явища в лінгвістичній системі. Тому метою нашої роботи є комплексне висвітлення ідей актуального членування речення на основі таких підходів до кваліфікації цього явища: семантичного, синтаксичного, логіко-граматичного, комунікативного і морфологічного [2, c. 160].
Прихильниками семантичного погляду на актуальне членування речення виступили відомі мовознавці О. В. Ісаченко, О. А. Бризгунова, В. В. Осокін, В. С. Юрченко.
О. В. Ісаченко вважав, що в кожній мові існує оптимальне