Банківська система Укрїни

Ба́нківська система України — це складова економічної системи держави, що включає в себе Національний банк України, інші банки (резиденти та нерезиденти, зареєстровані у встановленому законодавством порядку на території України) та небанківські фінансові установи, виключною діяльністю яких є прийняття вкладів, розміщення кредитів або ведення рахунків клієнтів, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, банківську інфраструктуру, а також зв'язки та взаємини між ними[1].
Сьогодні банківська система України — це один із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було розпочате раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку[2].
Історичний нарис розвитку вітчизняної банківської системи [ред.]

Законодавче забезпечення функціонування банківської системи України було започатковане з прийняттям в 1991 році Закону Української РСР «Про банки та банківську діяльність». Але фактично діяльність комерційних банківських установ на території України почалась раніше. Умовно можна виділити кілька часових етапів створення та розвитку національної банківської системи:
1988–1990 рр. — створення прототипу системи українських комерційних банків у складі банківської системи СРСР;
1991 р. — І півріччя 1992 р. — перереєстрація українських комерційних банків та початок формування банківської системи України як незалежної держави;
II півріччя 1992 р. — 1993 р. — розвиток банківської системи України на етапі становлення економічного і політичного суверенітету;
1994–1996 рр. — розвиток банківської системи на першому етапі