Етнографічне районування

Семінар на тему: Етнографічне районування Карпатського регіону
План
  1. Сутність поняття «етнографічне районування» та його основні характеристики
  2. Етнографічна група гуцулів
  3. Етнографічна група бойків
  4. Етнографічна група лемків

1. Етнографічне районування — це умовний поділ території па локальні культурно-побутові групи, населення яких має спільні риси мовного, звичаєвого, господарського характеру, зумовлені природним середовищем та історичним розвитком кожної групи, а також етнокультурними взаємозв'язками з сусідніми народами. Вже літописець, подаючи назви племен, усвідомлює, що вони мають спільне коріння, і, об'єднавшись в одній державі під назвою Русь, починають вважати себе єдиною етнічною одиницею. Пізніше замість плем'яних назв (поляни, деревляни, уличі, тиверці тощо) з'являються географічио-територіальні: полтавці, чернігівці, слобожани та іп. Назви племен для позначення локальних етнографічних груп українців не залишилися (за винятком волинян), проте лишили сліди в деяких топографічних назвах.
Перші спроби визначення локальних груп українців знаходимо в Густинському літописі: Волинь, Подоли, Украйна, Подгоря — все це. як зазначав автор, на території Руської землі. Сусідів названо: москва, литва, ляхи, турки, татари. Іван Вишенський па території "Малої Руссії" виділяє ще іі Покуття.Олексій Шафонський у своїй праці "Черниговского наместничест-ва тонографнческое оипсание" (1786 р.) на Лівобережжі виділяє два райони: на півночі — Полісся (або Литва), на півдні - Степ (або Україна) і відповідно групи українців - литвини й степовики.
Після приєднання України до Московії (1654 р.) у росіян зароджується думка, нібито українці (малоросіяни) - це етнофафічна група росіян. Кілька століть такий погляд свідомо культивувався, доки не виріс до уявлення українців як "молодшого брата". Вперше науково спростував ці погляди видатний чеський вчений-славіст